Дерегуляція бізнесу в Україні

Дерегуляція бізнесу в умовах європейської інтеграції. Державна політика дерегуляції є одним з основних елементів практичної імплементації нової моделі розвитку України та невід’ємною складовою частиною європейської інтеграції. В українських реаліях дерегуляція – не самоціль, а необхідний інструмент, місією якого є кардинальне поліпшення бізнес-клімату (а зрештою – інвестиційного клімату) в Україні, чинник створення нових робочих місць та підвищення якісних стандартів життя. Державну політику дерегуляції визначено пріоритетним напрямом «Стратегії реформ – 2020», Програми діяльності Кабінету Міністрів України та Коаліційної угоди між основними політичними партіями України, що

свідчить про високий суспільний консенсус у поліпшенні регуляторного середовища.

Політика дерегуляції в Україні має покласти край зайвим та обтяжливим адміністративним бар’єрам, зменшити втрати часових і грошових ресурсів, які вилучалися з обігових коштів малого та середнього підприємництва (МСП) на дотримання і виконання обов’язкових процедур державного регулювання, скоротити кількість обтяжливих та непотрібних контрольно-перевірочних заходів.

Якісна політика дерегуляції є важливою передумовою запровадження в Україні європейської бізнес-моделі та пов’язується з комплексом заходів, спрямованих на модернізацію реєстраційної системи, суттєве спрощення дозвільної та ліцензійної систем, полегшення контрольно-перевірочної діяльності, а також удосконалення податкового адміністрування. В умовах зовнішньої агресії проти України політика дерегуляції має зосереджуватися на пріоритетному розвантаженні сектору малого й середнього підприємництва від надмірного адміністративного тиску, зважаючи на його високий потенціал у створенні нових робочих місць та забезпеченні самозайнятості.

Сектор МСП в Україні сформувався кількісно і відповідає середньоєвропейському рівню. Для демократичних провідних країн світу, зокрема країн ЄС, МСП є локомотивом та основою національних економік. Так, на МСП в ЄС припадає 99,8 % від загальної кількості суб’єктів господарювання, ним створюється 66,8 % робочих місць та 57,9 % доданої вартості 106. Кількість МСП України станом на 1 січня 2014 р. досягала 99,9 %від загальної кількості суб’єктів господарювання (3,5 млн суб’єктів107). Кількість зайнятих в МСП в Україні становить 7345 тис осіб, що утричі перевищує кількість зайнятих на суб’єктах великого бізнесу. Обсяг реалізованої продукції суб’єктами МСП в Україні – 2,6 трлн грн, що у півтора рази перевищує обсяг реалізації суб’єктами великого бізнесу108.

За підсумками рейтингу «Ведення бізнесу 2015109», Україна поліпшила свій показник порівняно з 2014 р. на 16 позицій, що свідчить про певний прогрес у сфері дерегуляції економіки. Водночас вагомий, майже п’ятиразовий відрив у рейтингу від «старих» членів ЄС та дворазовий відрив від нових вимагає подальшого системного просування політики дерегуляції в Україні.

Державна регуляторна політика має відкрити потенціал реалізації можливостей для сектору МСП на основі:

• пріоритетного врахування інтересів та особливостей МСП в пакеті економічних реформ. Якщо у провідних економіках світу основна увага урядів фокусується на створенні умов для стимулювання розвитку й підвищення конкурентоспроможності МСП, то в Україні така спрямованість досі мала декларативний характер і зводилася до імітації поліпшення умов для підприємницького середовища;

• узгодження регуляторної політики з потребами та специфікою суб’єктів малого підприємництва. Пріоритет у політиці дерегуляції держав – членів ЄС надається малому бізнесу як найбільш вразливій складовій частині національного бізнес-середовища, враховуються розміри й потужності сектору суб’єктів малого бізнесу. У цьому контексті в Україні в межах регуляторної політики слід запровадити МСП-тести, що дозволить деталізувати для малого бізнесу особливості державного регулювання, визначити можливості скасування конкретного регулювання або запровадити необхідні компенсатори. На цій основі мають бути визначені спеціалізовані, а не універсальні інструменти стосовно різних підгруп малого підприємництва. У регуляторній політиці мають також бути враховані соціальні ефекти забезпечення зайнятості та самозайнятості (цю функцію виконує малий бізнес). Як наслідок, регуляторне спрощення має стати вагомим стимулом для створення робочих місць у регіонах України з високою концентрацією тимчасово переселених осіб;

• забезпечення європейських параметрів антикорупційного вектора регуляторної політики. Найбільший розрив розвитку МСП в Україні та державах–членах ЄС спостерігається у площині несприятливого бізнес-клімату, що зумовлено збереженням системної корупції, яка формує надвисокі (порівняно з іншими країнами ЄС) витрати на здійснення підприємницької діяльності. Це т.зв. інфраструктурні, інституційні та адміністративні податки. Водночас лише законодавчого скасування цих податків недостатньо. Має бути ліквідована спричинена тотальною корупцією практика системного невиконання органами державної влади всіх гілок та рівнів норм національного законодавства, що знижує результативність законодавчих змін. Кількісна оцінка стану виконавчої дисципліни в системі державної влади свідчить, що на задовільному рівні виконується лише третя частина нормативних вимог і регуляцій. Отже, досягнення європейських параметрів бізнес-клімату залежить від комплексного реформування системи державного управління та демонтажу існуючих тіньових схем;

• запровадження кількісного аналізу досягнення цілей дерегуляції з метою реального здешевлення ведення бізнесу. Застосування кількісних критеріїв щодо політики дерегуляції та оцінювання фактичного здешевлення ведення бізнесу дозволить уникнути імітації процесу. Так, кількість відмінених нормативних документів (положення яких і до того не виконувалися органами державної влади) не може вважатися ознакою успіху дерегуляції. Механістичне скорочення кількості регуляторних процедур у спосіб їх агрегатування не забезпечить зменшення витрат МСП, а в українських реаліях може призвести до протилежних результатів. Успішність політики дерегуляції має визначатися всеохоплюючим зменшенням витрат на ведення бізнесу для малого підприємництва. Важливо забезпечити ліквідацію надмірних повноважень держави, а не перекладати їх виконання на саморегулівні організації, що також не може вважатись успішною дерегуляцією;

• зміцнення державної та громадської платформи формування політики дерегуляції і контролю за її виконанням. Дерегуляція в Україні має передбачати постійний професійний діалог держави з бізнес-середовищем МСП. Розширення участі фахового експертного та бізнес-середовища, інституційне закріплення обов’язковості такого співробітництва є необхідним елементом формування регуляторної політики і засобом громадського контролю за її реалізацією.

Ефективна реалізація політики дерегуляції в Україні вимагає посилення координації роботи Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України в рамках виконання Угоди про коаліцію депутатських фракцій «Європейська Україна», Стратегії сталого розвитку «Україна – 2020» і Програми діяльності Кабінету Міністрів України. Пріоритетними напрямами впровадження політики дерегуляції є:

• усунення надмірного регулювання господарської діяльності у спосіб зменшення кількості документів дозвільного характеру, дозвільно-погоджувальних процедур та переліку продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації в Україні. Зокрема, у рамках приведення моделі кількості і функцій контролюючих органів у відповідність до стандартів ЄС та Угоди про асоціацію на першому етапі передбачено скорочення кількості контролюючих органів – з 56 до 28, функцій – з 1032 до 680; на другому етапі – приведення кількості і функцій контролюючих органів у повну відповідність до європейських стандартів;

• забезпечення істотного поліпшення умов ведення бізнесу в Україні за напрямами, що враховуються під час складання рейтингу Doing Business, при цьому стратегічною метою має бути входження України до двадцятки провідних країн світу за сприятливістю умов для підприємницької діяльності;

• сумарне скорочення витрат суб’єктів господарювання на виконання обов’язкових державних регуляцій на 20,0 % протягом п’яти років. Це має бути досягнуто у спосіб повноцінної імплементації в поточну діяльність органів державної влади норми, визначеної Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності»

від 11 вересня 2003 р. № 1160-IV, щодо здійснення кількісного аналізу вигод та витрат під час реалізації державної регуляторної політики всіма її суб’єктами без винятку. Аналіз регуляторного впливу має бути включений до Регламенту Верховної Ради України в частині законодавчої експертизи проектів нормативно-правових актів і, відповідно, до практики системи державного управління загалом. При цьому складовою частиною аналізу регуляторного впливу під час визначення вартості державного регулювання для малого підприємництва та запровадження компенсаторів чи особливостей державного регулювання має стати МСП-тест;

• скорочення кількості регуляторних і контрольних органів у спосіб їх злиття або ліквідації, забезпечення усунення дублювання функцій між органами державного нагляду та контролю;

• відмова від системи тотального обтяжливого контролю за всіма суб’єктами господарської діяльності на основі запровадження ризикоорієнтованої системи державного контролю. Для цього, зокрема, необхідна належна підготовка до набуття чинності Законом України «Про технічні регламенти та оцінку  ідповідності», реалізація закону про метрологію та метрологічну діяльність, закону про стандартизацію, прийняття 1500 національних стандартів, гармонізованих з відповідними документами ЄС, скасування стандартів колишнього СРСР, створення повнотекстової відкритої електронної бази стандартів;

• підтримка та розвиток малого і середнього бізнесу в сільській місцевості прийняттям закону про локальні аграрні ринки та впровадження програми мікрокредитування малих сільських господарств, удосконалення процедур отримання сільськогосподарськими підприємствами дозволів на водокористування, екологічних вимог до споруджуваних об’єктів тваринництва лібералізації карантинного та фітосанітарного регулювання; спрощення процедури використання земель сільськогосподарського призначення для будівництва господарських будівель сільськогосподарського призначення;

• гармонізація вітчизняного законодавства щодо безпечності харчової продукції із законодавством ЄС;

• забезпечення ефективного захисту прав приватної власності, гармонізація із законодавством ЄС положень українського законодавства щодо захисту інвесторів (внутрішніх та іноземних) і кредиторів.

Якісні параметри впровадження політики дерегуляції в Україні істотно поступаються європейським стандартам. Це вимагає подальшої системної роботи з подолання існуючого розриву за такими пріоритетними напрямами:

• забезпечення належного виконання всіма центральними органами виконавчої влади Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності»

• у реєстраційній системі: скорочення тривалості та кількості процедур реєстрації бізнесу, скасування надмірної кількості процедур для реєстрації власності та підвищення частки поверненого капіталу кредиторам, зниження витрат підприємств під час процедури банкрутства;

• у контрольно-перевірочній діяльності: зниження рівня корупції, скорочення кількості контролюючих органів та підвищення рівня захисту прав власності;

• у дозвільній системі: скорочення часових витрат на отримання дозволу на будівництво, зниження вартості процедури отримання дозволу на будівництво, а також підвищення рівня автоматизації;

• у зовнішньоекономічній діяльності: підвищення ефективності адміністрування експортно-імпортних процедур, зниження вартості оформлення експортно-імпортних операцій та підвищення прозорості митної адміністрації;

• у податковій системі: системне зниження податкового навантаження на суб’єктів господарювання, скорочення кількості податкових платежів протягом року, істотне зменшення єдиного соціального внеску.

Результатом дерегуляції має стати якісне та стале поліпшення бізнес-клімату в Україні, його поступове наближення до найкращих практик зарубіжних країн. На цьому шляху необхідним є системне виконання положень Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» щодо оцінювання вартості регулювання та оцінювання альтернатив державному регулюванню. Це є важливим інструментом зменшення адміністративного тиску на малий і середній бізнес. Особливу увагу слід звернути на попередження появи нових регуляцій, які нівелюватимуть позитивний ефект перших кроків дерегуляції, що можливо у процесі механістичного та ручного перегляду нормативної бази. Широке залучення бізнес-асоціацій, суб’єктів малого і середнього бізнесу, представників ЗМІ до формування державної політики дерегуляції дозволить Україні прискорити наближення національної бізнес-моделі до найкращих світових зразків.

Електронна версія: www.niss.gov.ua

Аналітична доповідь до Щорічного Послання Президента України до Верховної Ради України «Про внутрішнє та зовнішнє становище України в 2015 році». – К. : НІСД, 2015. – 684 с. ISBN 978–966–554–246–9

©Національний інститут стратегічних досліджень, 2015