У вирішенні судових справ щодо оскарження розпоряджень та рішень ДРС закріпилася позитивна тенденція
Ми продовжуємо знайомити наших читачів з основними результатами роботи ДРС у 2018 році. Нагадаємо, публічний звіт Голови Державної регуляторної служби України відбувся 20 лютого 2019 року. Раніше ми вже детально розповідали про звернення бізнесу стосовно проблемних питань видачі документів дозвільного характеру в окремих сферах у 2018 році, про те, як у 2018 році ДРС працювала над недопущенням додаткових для бізнесу дозвільних процедур, що ДРС провела 75 перевірок контролерів.
Також пропонуємо знайомитись із деталями повного звіту ДРС за 2018 рік.
У 2018 році у судових справах, в яких ДРС є відповідачем судами, прийнято 38 судових рішень, що набрали законної сили, з них:
27 – на користь ДРС;
4 – не на користь ДРС;
7 – залишено позови без розгляду або закрито провадження.
За результатом аналізу судових справ, в яких відповідачем є ДРС, можна виділити такі категорії:
|
Період |
Оскарження розпоряджень ДРС, прийнятих за наслідками рішень Експертно-апеляційної ради |
Оскарження дій/бездіяльності ДРС з питань актів, що містять норми регуляторного характеру |
Оскарження рішень ДРС щодо погодження/відмови в погодженні проведення позапланових перевірок суб’єктів господарювання |
Трудові спори |
Інше |
|
2018 |
9 |
– |
1 |
– |
4 |
|
2017 |
26 |
4 |
11 |
1 |
4 |
Найбільша категорія справ це справи про оскарження розпоряджень ДРС, прийнятих на підставі рішень Експертно-апеляційною радою з питань ліцензування за результатом розгляду апеляцій на дії органів ліцензування в порядку передбаченому Законом України «Про ліцензування видів господарської діяльності». Ця категорія справ складає 64% від загальної кількості справ за позовами до ДРС, що надійшли у 2018 році.
У даній категорії справ сформувалась позитивна практика. Зокрема, Верховний Суд у постанові від 18.07.2018 у справі № 826/3274/16 дійшов висновку, що при прийнятті такого роду розпоряджень Державна регуляторна служба України діє стосовно органу ліцензування як орган, якому на підставі Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» надано повноваження здійснювати нагляд за додержанням органами державної влади (в тому числі органами ліцензування) законодавства у сфері ліцензування.
Державна регуляторна служба України жодним чином не втручається у дискреційні повноваження органу ліцензування, оскільки не приймає жодного рішення замість суб’єкта владних повноважень, а лише зобов’язує орган ліцензування вчинити певні дії у зв’язку з порушенням законодавства у сфері ліцензування.
Відповідно до пунктів 5 та 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Також існують непоодинокі судові справи, в яких оскаржуються нормативно-правові акти, та Верховний Суд робить висновки, що такі акти за своєю суттю є регуляторними, а тому їх прийняття повинне здійснюватися з дотриманням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 11.09.2003 № 1160-IV (далі – Закон № 1160-IV).
У зв’язку з цим, ДРС звертає увагу на висновки Верховного Суду щодо застування норм Закону № 1160-IV.
Під час прийняття регуляторного акта, органи державної влади повинні дотримуватись процедури, передбаченої Законом № 1160-IV, зокрема щодо включення проекту регуляторного акта до плану підготовки проектів регуляторних актів, оприлюднення як проекту регуляторного акта, так і відповідного аналізу регуляторного впливу, щонайменше за 1 місяць до його прийняття, з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об’єднань.
Недотримання принципів державної регуляторної політики (передбачуваності, плановості, обґрунтованості), відсутності аналізу регуляторного впливу акта, порушення вимог щодо оприлюднення регуляторного акта та документа, що містить аналіз його регуляторного впливу, непогодження акта з Державною регуляторною службою України є підставами для визнання протиправним та нечинним відповідного регуляторного акту.
Такі висновки Верховного Суду, що викладені у постанові від 27.11.2018, узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, що міститься у постанові від 08.05.2018 (справа № 461/8220/13-а) та у постанові від 25.09.2018 (справа № 428/7176/14-а).
Також у цих постановах Верховний Суд приходить до висновків, що недотримання органом місцевого самоврядування вимог Закону № 1160-IV, а саме процедури та порядку оприлюднення регуляторного акта, порушує права та охоронювані законом інтереси осіб, а отже є підставою визнання такого акту протиправним та нечинним.
#Звіт_ДРС_2018
