Щодо деяких питань, пов’язаних з дозволом на розміщення об’єкту торгівлі та сфери послуг, у зв’язку з прийняттям Податкового кодексу України

ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ УКРАЇНИ З ПИТАНЬ РЕГУЛЯТОРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПІДПРИЄМНИЦТВА

Інформаційний лист

щодо деяких питань, пов’язаних з дозволом на розміщення об’єкту торгівлі та сфери послуг, у зв’язку з прийняттям Податкового кодексу України

Керуючись нормами податкового законодавства (зокрема Законом України «Про систему оподаткування» та Декретом Кабінету Міністрів України від 20.05.1993 № 56-93 «Про місцеві податки і збори») місцевими органами влади було запроваджено видачу дозволу на розміщення об’єкту торгівлі та сфери послуг.

З набранням чинності 05.10.2006 частини першої статті 4 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» (далі – Закон України про дозвільну систему) правових підстав на оформлення та видачу дозволу на розміщення об’єкту торгівлі та сфери послуг (та подібних до нього) немає, оскільки необхідність одержання такого документа не передбачена жодним законом України.

Крім того, Верховною Радою України 02.12.2010 прийнято Податковий кодекс України, підпунктом 1 пункту 2 розділу «Прикінцеві положення» якого передбачено, що з 01.01.2011 втратили чинність, зокрема, Закон України «Про систему оподаткування» та Декрет Кабінету Міністрів України 20.05.1993 № 56-93 «Про місцеві податки і збори».

Тим самим збір за видачу дозволу на розміщення об’єкту торгівлі та сфери послуг (далі – дозвіл) скасовано.

Проте, на сьогодні, органами місцевого самоврядування запроваджується практика встановлення необхідності подання суб’єктами господарської діяльності декларації  відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства замість дозволу.

Така практика, у порівнянні з неправомірним дозволом, є більш прийнятною, але потребує наявності відповідної нормативно-правової основи.

Отже, на сьогодні, існує необхідність щодо повідомлення органів місцевого самоврядування про відкриття об’єкту торгівлі та сфери послуг і таке повідомлення не може бути «зареєстроване» або «не зареєстроване», а повинно прийматись безумовно і використовуватись в роботі для потреб місцевого самоврядування.

Статтею 1 Закону України про дозвільну систему передбачено, що декларація відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства (далі – декларація) – це документ, яким суб’єкт господарювання повідомляє державного адміністратора або представника відповідного дозвільного органу про відповідність своєї матеріально-технічної бази вимогам законодавства. У такий спосіб суб’єкт господарювання набуває права на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності без отримання документа дозвільного характеру.

Частиною першою статті 4 Закону України про дозвільну систему передбачено, що виключно законами, які регулюють відносини, пов’язані з одержанням документів дозвільного характеру, встановлюються: необхідність одержання документів дозвільного характеру та їх види; дозвільний орган, уповноважений видавати документ дозвільного характеру; платність або безоплатність видачі (переоформлення, видачі дубліката, анулювання) документа дозвільного характеру; строк видачі або надання письмового повідомлення про відмову у видачі документа дозвільного характеру; вичерпний перелік підстав для відмови у видачі, переоформленні, видачі дубліката, анулюванні документа дозвільного характеру; строк дії документа дозвільного характеру або необмеженість строку дії такого документа.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 6 Господарського кодексу України загальними принципами господарювання в Україні є, зокрема, заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

Враховуючи, що на сьогодні, жодним законом України не передбачено необхідності одержання документа дозвільного характеру (дозволу) для здійснення господарської діяльності, вимоги дозвільних і контролюючих органів (їх посадових осіб) щодо подання декларації відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства можуть бути визнані неправомірними, оскільки суперечать нормам Конституції України, Господарського кодексу України та Закону України про дозвільну систему.  

Разом з тим, слід зазначити, що частиною першою статті 10 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» передбачено, що до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить, зокрема, надання дозволу на розміщення на території об’єктів благоустрою будівель і споруд соціально-культурного, побутового, торговельного та іншого призначення, визначення обсягів пайової участі їх власників в утриманні об’єктів благоустрою.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» об’єктами благоустрою, зокрема, визначено: території загального користування (вулиці, парки, пляжі тощо); прибудинкові території; території будівель та споруд інженерного захисту територій; території підприємств, установ, організацій та закріплені за ними території на умовах договору.

Голова ліквідаційної комісії –

Перший заступник Голови                                                    Г.М. Яцишина