Щодо деяких питань застосування принципу мовчазної згоди

Аналіз звернень суб’єктів господарювання свідчить, що неоднозначне тлумачення суб’єктами господарювання та дозвільними органами терміну «принцип мовчазної згоди», передбаченого Законом України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» (далі – Закон), призводить до неможливості його практичного застосування.

Ґрунтовний аналіз механізму застосування принципу мовчазної згоди з урахуванням основ правової теорії дозволяє дійти висновку про наступне.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону принцип мовчазної згоди – принцип, згідно з яким суб’єкт господарювання набуває права на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності без отримання відповідного документа дозвільного характеру, за умови якщо суб’єктом господарювання або уповноваженою ним особою подано в установленому порядку заяву та документи в повному обсязі, але у встановлений законом строк документ дозвільного характеру або рішення про відмову у його видачі не видано або не направлено.

Механізм застосування принципу мовчазної згоди визначений частиною шостої статті 4¹Закону, а саме: у разі якщо у встановлений законом строк суб’єкту господарювання не видано або не направлено документ дозвільного характеру або рішення про відмову у його видачі, то через десять робочих днів з дня закінчення встановленого строку для видачі або відмови у видачі документа дозвільного характеру суб’єкт господарювання має правопровадити певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності. Копія заяви (опису прийнятих документів) з відміткою про дату їх прийняття є підтвердженням подачі заяви та документів державному адміністратору або дозвільному органу.

Для розуміння зазначених норм Закону необхідно звернутись до основ правової теорії.

Теорія права стверджує, що умовами (передумовами), необхідними для виникнення правовідносин, є:

наявність суб’єктів правовідносин (щонайменше двоє);

правова норма, без якої суспільні відносини не набудуть правового характеру;

юридичний факт – поштовх до виникнення правовідносин, певні життєві обставини, з якими норми права пов’язують виникнення, зміну або припинення правовідносин.

Юридичні факти класифікують за різними ознаками, однією з яких є вольова ознака.

За цією ознакою юридичні факти поділяють на події та дії (бездіяльність).

Дія – це активна, свідома поведінка суб’єкта правових відносин, що має за мету досягнення певного правового результату.

Бездіяльність – це пасивна форма поведінки суб’єкта правовідносин, що полягає у невчиненні нею конкретних дій (дії), які вона повинна вчинити в даних конкретних умовах.

Такі дії (бездіяльність) зазначаються у диспозиції правових норм.

Використовуючи для аналізу норми Закону, якими регламентуються підстави застосування принципу мовчазної згоди, та викладену теоретичну модель, отримуємо наступні висновки.

Подаючи заяву на отримання дозволу, між суб’єктом господарювання та дозвільним органом виникають правовідносини, конструкція яких складається з наступних структурних елементів:

1) суб’єкти: управомочена особа (носій права) – суб’єкт господарювання та зобов’язана особа (носій обов’язку) – дозвільний орган;

2) об’єкт: дозвіл – реальне благо, з приводу якого суб’єкт господарювання та дозвільний орган вступають у правовідносини;

3) зміст: суб’єктивне право – передбачена нормами Закону можливість для суб’єкта господарювання отримати документ дозвільного характеру;

4) юридичний обов’язок – приписи Закону, які зобов’язують дозвільний орган у встановлений строк видати дозвіл або прийняти рішення про відмову у його видачі.

Диспозицією частини шостої статті 4¹ Закону передбачено, що у випадку невиконання дозвільним органом свого юридичного обов’язку (в установлений Законом строк видати документ дозвільного характеру або направити повідомлення про відмову у його видачі) тобто через свою бездіяльність, суб’єкт господарювання набуває право на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності без отримання відповідного документа дозвільного характеру.

Таким чином, юридичний факт, який полягає у бездіяльності дозвільного органу, стає передумовою для виникнення правовідносин, у яких суб’єкт господарювання може застосувати принцип мовчазної згоди.

При цьому дії дозвільного органу, які пов’язані з несвоєчасним направленням суб’єкту господарювання рішення про відмову у видачі документу дозвільного характеру, не створюють для нього (суб’єкта) ніяких правових наслідків, оскільки виконання таких дій дозвільним органом здійснюється з порушенням умов, зазначених у диспозиції абзацу сьомого частини п’ятої статті 4¹ Закону.

За таких обставин дії дозвільного органу не потрапляють під визначення поняття «юридичний факт».

Враховуючи вищевикладене, вважаємо, що право суб’єкта господарювання на застосування принципу мовчазної згоди не може бути змінене або припинене у зв’язку із направленням дозвільним органом рішення про відмову у видачі документа дозвільного характеру із порушенням строків, встановлених абзацом сьомим частини п’ятої статті 4¹ Закону.

У зв’язку з цим, рекомендуємо суб’єктам господарювання, у разі невиконання дозвільним органом свого юридичного обов’язку, направляти рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомлення про вручення до дозвільного органу «повідомлення  про початок роботи», застосовуючи право на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності, отримане за принципом мовчазної згоди (із зазначенням дати).

В свою чергу, дозвільним органам рекомендується брати до уваги таке повідомлення та розцінювати набуття права суб’єктом господарювання на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності як юридичний факт, який не може бути змінено або припинено у зв’язку з несвоєчасним направленням йому рішення про відмову у видачі документу дозвільного характеру.