Державна регуляторна служба України
Завжди на боці бізнесу!
Державна регуляторна служба України
Завжди на боці бізнесу!
Сторінка: https://www.drs.gov.ua/press-room/ekspertna-pozytsiya-drs-shhodo-pytan-poryadku-dennogo-kruglogo-stolu-derzhavna-polityka-shhodo-malogo-biznesu-ukrayiny-2018-vyklyky-ta-ochikuvannya-yakyj-vidbudetsya-1-lyutogo-u-tpp/
Про результати впровадження
постанови Кабінету Міністрів України від 03.2017 № 231
«Про затвердження переліку груп технічно складних побутових товарів, які підлягають гарантійному ремонту (обслуговуванню) або гарантійній заміні, в цілях застосування реєстраторів розрахункових операцій»
Розробник – Мінекономрозвитку
На засіданні Уряду 16.03.2017 року було прийнято постанову Кабінету Міністрів України № 231 «Про затвердження переліку груп технічно складних побутових товарів, які підлягають гарантійному ремонту (обслуговуванню) або гарантійній заміні, в цілях застосування реєстраторів розрахункових операцій» (далі – Постанова).
За результатом розгляду Звіту про базове відстеження Постанови (далі – Звіт), розміщений на офіційному сайті Мінекономрозвитку, було встановлено вкрай низький рівень досягнення цілей державного регулювання під час застосування вимог даного регуляторного акта на практиці.
Так, у контексті відповідного Звіту взагалі відсутні показники результативності дії Постанови, які б підтверджували забезпечення реалізації прав споживачів у разі придбання технічно складних побутових товарів неналежної якості (в тому числі за результатом аналізу кількості звернень до Держпродспоживслужби з даних питань), та, як наслідок, не доведено розв’язання проблеми на вирішення якої розробником, свого часу, було зроблено головний акцент при підготовці АРВ до проекту Постанови.
Також, за повідомленням ДФС (адресне посилання на яке надано у Звіті) інформація про суб’єктів господарювання в розрізі реалізованих ними технічно складних побутових товарів в органах ДФС відсутня.
Поряд з цим, розробником під час проведеної оцінки результатів реалізації Постанови та ступеня досягнення визначених цілей в рамках підготовки Звіту, зазначено, що протягом травня-червня поточного року ДФС встановлено 79 суб’єктів господарювання (фізичних осіб-підприємців та юридичних осіб), які не застосовують реєстратори розрахункових операцій. За результатами перевірок застосовано 1,1 млн. грн. штрафних (фінансових) санкцій. На посадових осіб суб’єктів господарювання складено 58 протоколів про адміністративне правопорушення.
Таким чином, за результатом аналізу наданих статистичних даних при проведеному відстеженні показників результативності дії Постанови, можна зробити висновок, що із загальної кількості суб’єктів господарювання, які потенційно є продавцями технічно складних побутових товарів, а саме 35,3 тис. фізичних осіб підприємців було виявлено 79 суб’єктів господарювання, які під час продажу відповідних товарів не застосовували реєстраторів розрахункових операцій, що в відсотковому співвідношенні становить лише 0,2% із загальної кількості. При цьому, розробником не підтверджено у Звіті, що зазначені 79 суб’єктів господарювання реалізували без застосування РРО безпосередньо технічно складні побутові товари, перелік яких визначено Постановою.
За наявною у ДРС інформацією, зокрема за результатом аналізу даними проведених окремими компаніями споживчих досліджень, до 20% продажів планшетів, мобільних телефонів і ноутбуків знаходиться в «тіні», для фотоапаратів цей показник добігає до 25%, для холодильників і пральних машин – до 15%, для телевізорів – до 10%, для мультиварок – до 13%, для пилососів – до 18%, що в середньому становить 20 % серед представленого асортименту технічно складних побутових товарів.
Можна зробити висновок, що серед 20 % тіньового ринку продажу технічно складних побутових товарів показник в 0,2 виявлених потенційних порушників показує майже нульовий рівень досягнутих результатів під час застосування даної Постанови, та приблизно в 100 разів менший прогнозований розробником даної Постанови ефект щодо можливості легалізувати ринок відповідної продукції.
Загалом, як вбачається із наданої у Звіті інформації, склалася ситуація за якої дослідити характер впливу запропонованого Постановою механізму державного регулювання, насамперед, на діяльність фізичних осіб-підприємців платників єдиного податку, які реалізовували або реалізують технічно складні побутові товари, що підлягають гарантійному ремонту, як для контролюючих органів так і для розробника зазначеного акта не є можливим.
Надана інформація, за відсутності будь-яких інших показників, які б підтверджували позитивну дію Постанови, лише доводить неефективність застосування запропонованого нею державного регулювання під час продажу відповідних товарів через РРО, а також показує, що реальним результатом застосування вимог Постанови є посилення адміністративного тиску з боку органів ДФС на діяльність суб’єктів підприємництва малого та середнього бізнес середовища, включаючи збільшення витрат таких суб’єктів на виконання вимог даного акта щодо обов’язкового застосування РРО під час здійснення торгівлі, а також виплат штрафних санкції в разі невиконання встановлених Постановою вимог.
Враховуючи вищезазначене, ДРС вважає за доцільне повернутися до питання щодо необхідності скасування постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2017 № 231 «Про затвердження переліку груп технічно складних побутових товарів, які підлягають гарантійному ремонту (обслуговуванню) або гарантійній заміні, в цілях застосування реєстраторів розрахункових операцій», як такої, яка не забезпечує досягнення задекларованих при її прийнятті завдань, або доопрацювати затверджений нею перелік товарів у бік його істотного скорочення з одночасним визначення кодів товарних позицій виключно на рівні 10-значного товарного коду згідно УКТ ЗЕД.
Про наслідки прийняття проекту постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження вимог до суб’єктів господарювання щодо приймання електронних платіжних засобів в оплату за продані ними товари (надані послуги)»
(далі – проект постанови)
Розробник – Мінекономрозвитку
Аналогічна ситуація спостерігається при намаганнях розробника забезпечити створення належних умов для поступового переходу населення на безготівкові розрахунки з використанням платіжних карток та створення додаткових зручностей для населення при розрахунках за куплені товари (послуги), насамперед, за рахунок збільшення матеріально-технічного навантаження на суб’єктів макро- та малого підприємництва з можливістю застосовувати відповідні штрафні санкції з боку контролюючих органів за недотримання запропонованих проектом постанови положень.
За проектом постанови, суб’єкти господарювання при продажі товарів (наданні послуг), включаючи дистанційний спосіб, зобов’язані забезпечити можливість здійснення безготівкових розрахунків з використанням електронних платіжних засобів за допомогою платіжних пристроїв та/або сервісів:
1) до 1 липня 2018 р. – суб’єкти господарювання – платники податку на загальній системі оподаткування, а також суб’єкти господарювання – платники єдиного податку четвертої групи;
2) до 1 січня 2019 р. – платники єдиного податку ІІ і ІІІ груп з торговельною площею понад 20 кв. метрів, які здійснюють господарську діяльність у населених пунктах, що мають статус міста;
3) до 1 липня 2019 р. – платники єдиного податку ІІ і ІІІ груп з торговельною площею до 20 кв. метрів, які здійснюють господарську діяльність у населених пунктах, що мають статус міста, та суб’єкти господарювання – платники єдиного податку ІІ та ІІІ груп, які здійснюють господарську діяльність у населених пунктах, що не мають статусу міста;
4) до 1 січня 2020 р. – суб’єкти господарювання – платники єдиного податку І групи.
У соціальних мережах неоднозначно висловлюються щодо запропонованих змін та висловлюють припущення, що цей захід спрямований виключно на лобіювання інтересів виробників і надавачів супровідних технічних послуг.
Такі ж результати і на веб-сторінці Мінекономрозвитку після оприлюднення проекту постанови, де 28% підтримує і 72% не підтримує запропонований механізм регулювання (станом на 29.01.2018 року 175 голосів за, та 449 – проти).
За інформацією розробника, орієнтовні витрати суб’єкта господарювання, які включатимуть витрати на оренду (придбання) платіжних пристроїв та/або сервісів для приймання електронних платіжних засобів, технічне обслуговування, ремонт, сплату комісійних винагород тощо, в перший стартовий рік впровадження регулювання складатимуть 6129,39 грн (510,79 грн в місяць, або наразі близько 18$).
За результатом експертної експертизи ДРС, фактичні мінімальні витрати 1-го суб’єкта господарювання на впровадження безготівкових розрахунків з використанням електронних платіжних засобі за допомогою POS-терміналу становитимуть:
При цьому, додаткові витрати суб’єкта господарювання при впровадженні безготівкових розрахунків з використанням електронних платіжних засобі за допомогою POS-терміналу1, у разі відкриття поточного рахунку у Банку – еквайєр (щорічно) будуть становити 2 408,00 грн.
Таким чином, спостерігається ситуація за якої вкотре без визначення чіткої проблеми, без конкретизації цілей регулювання, за відсутності дієвих заходів щодо дослідження результатів застосування запропонованого механізму, а також без дослідження балансу інтересів зацікавлених сторін, пропонується зобов’язати суб’єктів господарювання понести значні фінансові витрати на реалізацію запропонованих проектом акта ініціатив.
Вимогами чинного законодавства нормативно закріплено можливість здійснення держателями електронних платіжних засобів розрахунків за продані товари (надані послуги) з використанням електронних платіжних засобів. (пунктом 14.19 статті 14 Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”).
При цьому, продавець повинен самостійно вирішувати питання необхідності застосування платіжного терміналу конкретно для його бізнесу, приймаючи до уваги фінансову-економічну привабливість використання даного обладнання, конкурентну перевагу його застосування, як за рахунок збільшення кількості покупців (споживачів) товарів (послуг), так і за рахунок збільшення обсягів продажів в цілому.
Натомість, якщо застосування платіжних терміналів економічно невигідно в точках продажу де розрахунок здійснюється переважно в готівковій формі з відносно невеликим обігом реалізованої продукції (як приклад, в сільській місцевості), то примусове розповсюдження зобов’язання щодо застосування платіжних терміналів буде мати виключно негативні наслідки для таких суб’єктів, без будь-яких позитивних результатів та економічних зрушень, та ніяким чином не вплине на зменшення рівня тіньового сектору економіки.
ВИСНОВОК
Враховуючи вищевикладене, необхідно трансформувати відносини між державою та бізнесом, які наразі ґрунтуються на методах примусового характеру – у відносини, що ґрунтуються на принципах партнерства, державної підтримки.
Створити умови до ефективної мотивації суб’єктів господарювання застосовувати новітні технології розрахунків (Інтернет-банкінг, з використанням мобільних додатків, QR-коду та інше) шляхом запровадження державних заходів компенсаційного характеру, наприклад, у вигляді часткової монетизації фактично понесених витрат (оптимізації майбутніх витрат), зниження фіскального навантаження на бізнес середовище при здійсненні розрахункових операцій за допомогою вищезгаданих новітніх технологій, тощо.
Водночас, ДРС було і залишається прихильником тієї позиції, що збільшення фіскального навантаження на суб’єктів підприємницького середовища, в тому числі за рахунок механізму розширення сфер застосування реєстраторів розрахункових операцій, ніяким чином не може використовуватися в якості боротьби з фактом реалізації неврахованої та/або контрабандної продукції.
Як приклад, можна навести ситуацію на ринку реалізації алкогольної продукції, де давно запроваджено використання РРО, однак кількість контрафактного товару на ньому не скорочується.
При цьому, навіть за визначенням міжнародних експертів, масова фіскалізація не є панацеєю у боротьбі з контрафактною продукцією і ніяким чином не впливає на рівень зменшення показників «сірого» імпорту. Збільшення контролюючих інструментів не дає сталих позитивних результатів і може бути ефективною тільки тоді, коли РРО стануть частиною комплексної стратегії покращення адміністрування ведення бізнесу, що чітко визначає ризики для різних типів платників податків і передбачає впровадження комплексу заходів щодо зниження цих ризиків. Про це йдеться у дослідженні, яке проведене на замовлення МВФ «Електронні фіскальні пристрої (EFDs). Емпіричне дослідження їх впливу на Платника податків. Дотримання і адміністративна ефективність», яке було підготовлено Пітером Кейсі і Патрісіо Кастро.
Слід підкреслити, що розширення сфер обов’язкового застосування РРО на будь-які товари, не в змозі подолати тіньові механізми їх ввезення в Україну й бути сприятливим чинником для надходження на споживчий ринок легальної продукції з сплатою визначених чинним законодавством податків і зборів, без усунення відповідного причинно-наслідкового зв’язку, а саме, проблем митного контролю.
Таким чином, збільшення контролюючих інструментів за наявності слабких інституцій не призведе до будь-яких позитивних зрушень до того моменту доки не буде удосконалена робота саме цих контролюючих органів.