Голова Державної регуляторної служби України Ксенія Ляпіна привітала державних службовців з нагоди відзначення 100-річчя запровадження державної служби

2018 РІК – РІК 100-РІЧЧЯ ЗАПОЧАТКУВАННЯ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ

23 червня Голова ДРС Ксенія Ляпіна привітала працівників Державної регуляторної служби України з нагоди відзначення 100-річчя запровадження державної служби. Також у ДРС відбулося нагородження кращих державних службовців за сумлінну працю та забезпечення реалізації регуляторної політики.

«Регуляторна політика – ключовий інструмент взаємодії влади та бізнесу. Володіння сучасними інструментами державного управління та новими європейськими методиками нормативного регулювання підприємницької діяльності – це те, з чим державні службовці повинні приходити на державну службу, бо грамотна нормативна база допомагає підприємцям працювати ефективно та комфортно», – зазначила Голова Державної регуляторної служби України під час урочистого зібрання з нагоди  відзначення 100-річчя запровадження державної служби.

Сьогодні в ДРС фактично працюють 167 осіб. Штатним розписом ДРС дотримане співвідношення посад категорії «А» і «Б» до його штатної чисельності, передбачене Законом України «Про державну службу».

Аналіз складу державних службовців ДРС показує, що 69 % (116 осіб) від облікової чисельності державних службовців становлять жінки, відповідно 31 % (51 особа) чоловіки. При цьому більшість керівних посад від облікової чисельності державних службовців займають також жінки 19 % (32 особи); чоловіки на керівних посадах: 16 % (27 осіб).

Всі державні службовці ДРС мають повну вищу освіту. Науковий ступінь кандидата наук мають 2 державні службовці. 25 осіб закінчили Національну академію державного управління при Президентові України та 2 особи мають кваліфікацію магістра державної служби (але закінчили інші ВУЗи).

Незважаючи на низьку плинність кадрів на даний час забезпечити Державну регуляторну службу персоналом, який здатний професійно виконувати посадові обов’язки для забезпечення ефективної роботи складно. Ця проблема зокрема пов’язана із специфікою роботи органу. Адже виконання завдань, що мають забезпечувати фахівці ДРС потребує симбіозу глибокого знання національного законодавства у різних сферах діяльності, аналітичного підходу до пошуку проблемних «зон» та застосування новітніх підходів до пошуку оптимального варіанту їх (усунення) розв’язання.

Проте за останні 3 роки вдалося залучити до роботи за результатами конкурсного відбору 47 осіб, 10 з них у першому кварталі 2018 року.

За період існування Державної регуляторної служби України було оголошено конкурс на заміщення 188 вакантних посад державної служби (з них на 67 посад конкурс було оголошено повторно).

Відповідно до Закону України «Про державну службу» в ДРС здійснюються просування державних службовців по службі з урахуванням професійної компетентності шляхом зайняття вищої посади за результатами конкурсу: за 2017-2018 роки переведені на вищі посади 8 державних службовців.

У Державній регуляторній службі України відповідно до чинного законодавства Відділом управління персоналом, у взаємодії із структурними підрозділами ДРС, з метою підвищення рівня професійної компетентності державних службовців, організовано безперервний процес з підвищення кваліфікації державних службовців за різними напрямками, в тому числі й навчання за професійними програмами.

Так, у 2016 році підвищили кваліфікацію 19 % (26 осіб) державних службовців Державної регуляторної служби України; у 2017 році – 49 % (75 осіб). У першому півріччі 2018 року цей показник становить 22% (35 осіб).

 У 2017 році 3 державні службовці ДРС зараховані на навчання до Національної академії державного управління при Президентові України.             

У 2016 році 8 державних службовців було нагородження відзнакою Президента України – ювілейною медаллю «25 років незалежності України» та у 2017 році 1 державного службовця нагороджено орденом «За заслуги» ІІ ступеня.

Основу колективу становлять державні службовці віком до 45 років (69%). Інша частина колективу (31%) становлять державні службовці віком від 46 до 61 року.

Серед державних службовців Державної регуляторної служби України 17 осіб присвятили праці на державній службі понад 20 років. 68 осіб мають стаж державної служби до 10 років (з них 17 осіб – до 5 років).

Протягом 2015-2018 років 12 осіб вперше прийняті на державну службу та прийняли Присягу державного службовця в Державній регуляторній службі України.

За період існування Державної регуляторної служби України позитивним є також відсутність дисциплінарних проваджень щодо державних службовців та не притягнення їх до відповідальності за порушення антикорупційного законодавства.

«Реалізувати завдання, які стоять наразі перед Державною регуляторною службою можливо лише завдяки зусиллям колективу, тим людям, які кожного дня особисто забезпечують виконання завдань та функцій держави», – додала Ксенія Ляпіна.

Нагадаємо, Державну регуляторну службу України утворено 24 грудня 2014 року, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 24.12.2014 № 724 «Деякі питання Державної регуляторної служби України», реорганізувавши шляхом перетворення Державну службу України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 № 199-р «Про утворення територіальних органів Державної регуляторної служби та визнання такими, що втратили чинність, розпоряджень Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2012 року № 540 та від 27 листопада 2013 року № 948» утворено територіальні органи Державної регуляторної служби України як структурні підрозділи апарату ДРС.

Історія

Своїм корінням державна служба України сягає доби княжої Русі й набуває свого розвитку за козацьких часів Богдана Хмельницького, коли паралельно з військовою структурою була розвинута ієрархія цивільних посад.

Як окремий інститут національної держави державна служба в її нинішньому розумінні (зі статусом державних службовців, урегульованим законом, з уповноваженнями цих посадових осіб на здійснення функцій держави, а також отриманням ними заробітної плати з державного бюджету) з’явилася 1918 року – за Гетьманату Павла Скоропадського, часів спроб у XX столітті побудови на теренах наших земель незалежної Української Держави.

На відміну від уряду Української Народної Республіки доби Центральної Ради 1917-1918 років, а також і Директорії 1918-1919 років, гетьман Павло Скоропадський уважав одним з головних своїх завдань створення професійної державної служби й зосереджував на ньому значні зусилля.

Саме з метою побудови державного апарату за часів Гетьманату в доповнення до основного закону, що отримав назву Законів про тимчасовий державний устрій, від 29 квітня 1918 року було прийнято та значною мірою впроваджено цілу низку системних законів, які вперше в історії України на законодавчому рівні закріпили основу інституту державної служби.

Чільне місце тут посідає Закон про урочисту обітницю урядовців і суддів та присягу військових на вірність Українській Державі від 30 травня 1918 року. Таким чином було закладено один з головних механізмів, що став невід’ємним атрибутом вступу на державну службу – складання присяги: «Урочисто обіцяю вірно служити державі українській, визнавати державну владу, виконувати її закони і всіма силами охороняти інтереси і добробут».

При цьому присяга не була лише символом – вона була обов’язковою умовою набуття статусу державного службовця. Даний елемент суттєво вирізняє державну службу за часів Скоропадського, зокрема, від урядової служби у відомствах доби Центральної Ради, яка просто у відповідному законі проголосила збереження всіх урядових відомств Російської імперії, що існували на українських землях, і всіх службовців у них.

Іншим документом, таким як Закон про нормальний розпис утримання службовців в центральних урядових установах цивільних відомств від 26 червня 1918 року, в Українській Державі було фактично запроваджено аналог нинішньої системи категорій посад і рангів державних службовців, а саме систему класів посад і рангів пенсії урядовців, а також схему посадових окладів. Вже тоді заробітна плата державних службовців установлювалася законом (що відповідає європейським адміністративним традиціям). Закон про порядок призначення на урядову службу, ухвалений гетьманом 24 липня 1918 року і та система державної служби, як свідчать положення закону, в чомусь нагадує нинішню: порядок призначення урядовця залежав від класу посади, причому кандидатури для призначення гетьманом на вищі посади державних службовців (заступники міністрів, директори департаментів) попередньо узгоджувалися з Радою міністрів.

З метою консолідації та розвитку історичної свідомості Українського народу, збереження національної пам’яті та належного відзначення і вшанування пам’ятних дат і ювілеїв постановою Верховної Ради України від 8 лютого 2018 року № 2287-VIII «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2018 році» встановлено поряд з іншими пам’ятними датами і ювілеями урочисто відзначити на державному рівні 30 травня 2018 року 100 років з дня формування української державної служби – ухвалення закону про урочисту обітницю урядовців і суддів та присягу військових на вірність Українській Державі.

Події 1917-1921 років стали серйозним випробуванням для народу та влади. Після відродження української державності традицію було продовжено. Україна першою з пострадянських держав прийняла закон про державну службу 1993 року. Цей закон був недосконалим, перехідним, але він заклав основи і традиції 100-літньої давності. Сьогодні триває вдосконалення державної служби і зроблено революційні кроки, які дають можливість, щоби кожен громадянин, який має знання та уміння міг прийти на державну службу і щоб державна служба була честю для кожної людини і високим званням.

Так, ключовою подією стало прийняття 10 грудня 2015 року Закону України «Про державну службу», який набув чинності 1 травня 2016 року. У новому Законі було закладено низку фундаментальних речей – розмежування політичних та адміністративних посад, запровадження інституту державних секретарів міністерств, встановлення винятково конкурсної процедури призначення на усі посади державної служби, включно з вищими управлінськими посадами, зміна моделі оплати праці.

_______________