Історія захисника української державності з команди ДРС

Державність творять люди. Порядні, чесні, хоробрі й віддані своїй справі, вони  – рушійна сила розвитку і ядро країни. Коли держава потребувала таких людей для найважливішої місії – захисту української землі – вони пішли.

«Душу й тіло ми положим за нашу свободу» – ці сакральні для кожного українця слова, на жаль, вже півтора року є дійсністю для всієї країни. Весь цей час майбутня історія пишеться сміливістю наших захисників, серед яких і представники ДРС.

Ці хлопці часто не на зв’язку, проте їх треба чути. І ми хочемо писати історії про цих звичайних людей, яким, зрештою, завдячуємо кожним новим днем.

Сьогодні познайомимо вас із членом команди нашої Служби – Вадимом, кандидатом військових наук, командиром роти з позивним «Кадет».

Зараз Вадим відновлюється у воєнному госпіталі і згодився розповісти трохи про те, чим жив під обстрілами на сході.

З першого ж дня повномасштабного вторгнення він пішов добровольцем на захист країни. 

«6 годин відстояв у черзі, коли прибув у військомат, навколо – всі добровольці. Черга опівночі тягнулася на півтора кілометра. Несхожі люди різних професій, але об’єднані одним прагненням звільнити нашу землю, перетворились у єдиний кулак. Надихаюче відчуття!» – поділився Вадим.

Він не розповідав деталі про бої, оскільки військові знають, що ця інформація не для загального розголосу. Не розповідав і про себе, зате про товаришів говорив із гордістю. 

«Такі різнорідні спочатку, зараз – ядро», – каже «Кадет» про команду.
Науковці, студенти, підприємці, взводний командир – медійник, старшина – ресторатор з Вінниці, цілі сім’ї: чоловік з дружиною – власники конюшні в Требухові, батько й син, три пари братів і навіть близнюки, хоробра жінка-науковець, яка поховала чоловіка в Іловайському котлі й не шкодувала ворога, хоча сама важить біля 40 кг.

«Всі різного віку, найстаршому бійцю – 58. Наймолодшому – було 18.  12 липня минув рік, як він загинув. Володимир… Земля йому пухом»,- важко промовив Вадим.

З цією командою «Кадет» пройшов запеклі бої на сході: в Богородичному, Тетянівці, з двох сторін Святогірської Лаври та ін.  «Білогорівка – страх, стільки людей поклала», – згадує командир.

Війна – це завжди біль. І ті хто там був, бачив багато важких для цивільної людини речей, і не тільки для цивільної… Навіть з 30-річним досвідом у військовій справі, як у Вадима, важко звикнути до постійного відчуття небезпеки, несправедливості, болю за своїх хлопців, яких втрачаєш.

Є у війні і зворотній бік: там, в нелюдських умовах, саме людяність – найцінніший дар. «Коли поруч в окопі, один за одного, коли товариш прикриває твою спину, а ти його – це відданість і справжній товариський дух. Побратими – це родина назавжди!» – каже Вадим.

Дуже швидко до цієї родини приєднались і брати наші менші. «Песики, котики. Покинуті домашні тварини тягнуться до людського тепла. Тож пригріли їх, годували. Давали клички: Пуля, Гільза, Граната», – згадує з посмішкою «Кадет».
І серед них теж є герої. 
«Одного разу пес врятував наші життя. Він біг попереду, а в траві була розтяжка, її ж не видно…Пес і зловив міну. Хлопці, що йшли за ним, вижили. Цей пес – наш герой!» – ділиться спогадом командир.

Розповів Вадим трохи і про непростий побут під кулями: «Пристосовуємось. Життя триває в будь-яких умовах».

Винахідливість завжди допомагає. Хлопці розробили шифровану мову для своїх і змінювали шифри кожен тиждень.
На кшталт, «овочі на супчик треба?» – означало: «боєприпаси є?»
«П’ємо чайок без лимону» – «поранених нема».

Звісно, тоді чай без лимону був найрадіснішою звісткою…Найбажанішою ж була і є для всіх перемога.

Всі працюють на перемогу, кожен на своєму місці. Це час національного єднання, коли ЗСУ, дипломатія, волонтери, громадськість, бізнес, партнери згуртовані для звершення головної мети, що заповів наш Гімн: «Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці»!

Всі і кожен сьогодні – частина цієї великої боротьби, але саме військовим, їх сім’ям і близьким ми завдячуємо нашому шансу на щасливе майбутнє. Вадим, як і інші наші хлопці-захисники, це – гордість і опора ДРС. І ми чекаємо на кожного в команді.