Ксенія Ляпіна: Українському бізнесу треба вибиратися із мушлі // Укрінформ, вересень 2015

Щороку у першу неділю вересня в Україні відзначається День підприємця.

Як не дивно згадувати, та підприємництво в країні з’явилося, точніше, було легалізоване, відносно недавно – наприкінці 80-х років, на хвилі розвитку кооперативного руху в часи горбачовської перебудови. Втім, уже 1998 року Президент Кучма своїм указом запровадив професійне свято підприємця, «визнаючи його вплив на формування, становлення та розвиток національної економіки».

На сьогодні, згідно з офіційною статистикою, щонайменше третя частина активного населення України займається підприємницькою діяльністю.

Напередодні свята Укрінформ запитав у голови Державної регуляторної служби України Ксенії Ляпіно, яким чином держава має намір підтримувати підприємництво в країні надалі та як уявляє проблеми цієї ділової «касти» у нинішні кризові часи.

– Ксеніє Михайлівно, Ви, мабуть, чимало спілкувалися з українськими бізнесменами, які працюють за кордоном. Чому, на Вашу думку, вони обирають розвиток бізнесу деінде, а не залишаються в Україні?

– Три складові, які змушують підприємців шукати кращої юрисдикції, – це, безумовно, зайві бар’єри, навантаження і ризики. Ці люди не втрачають громадянства, як правило, зберігають зв’язок з батьківщиною. Але «краща юрисдикція» – це те, що дає їм менше навантаження, менші бар’єри і менші ризики. В Україні всі ці три фактори поки що є негативними.

Ми як регуляторна служба працюємо над тим, щоб зменшити кількість бар’єрів. Навесні у Польщі ми зустрічалися з підприємцями, демонстрували їм, що робиться у цій сфері. Зокрема, зняття частини бар’єрів та зменшення податкового навантаження уже зекономили бізнесу видатків на 6-8 мільярдів гривень.

Але усе це – гомеопатія. Зроблені кроки не здатні компенсувати завелике та непрозоре податкове навантаження, яке створює видатки на десятки мільярдів гривень. Тому дуже важливо нарешті визначитися і зробити податкові реформи. У цьому напрямку також уже рухаємося.

Що ж стосується ризиків, зрозуміло, вони високі в Україні, зокрема через фактор війни, через те, що мова постійно йде про широкомасштабну агресію. Це зачіпає не тільки іноземних інвесторів, українські підприємці так само відчувають ці ризики.

Втім, коли ми спілкуємося, з українцями, котрі побудували свій бізнес за кордоном, вони все одно кажуть: ми маємо досвід, як розвивати бізнес у Європі, і вже хочемо робити це в Україні. Вони хочуть поділитися в Україні власною практикою євроінтеграції, хочуть робити країну конкурентоздатною.

– Які короткострокові кроки необхідно здійснити, щоб податкові реформи були дієвими?

– У першу чергу, податкове адміністрування треба зробити більш прозорим. У тому числі, усунути те, що називається фактор дискреції, коли податківець діє на власний розсуд, а потім судись роками, доводь, чи були його дії справедливі чи ні.

Треба зробити по максимуму дистанційними усі сервіси, щоб спілкування підприємця з чиновниками, податковими інспекторами зокрема, не затягувалося на роки.

Податковий контроль треба будувати так, щоб він концентрувався там, де є великі ризики, і не заважав малому бізнесу. Нема чого контролювати у малому бізнесі, ризики там копійчані, а видатки, навіть на фінансування системи контролю, значні.

Безумовно, треба зменшувати навантаження на фонд заробітної плати. Тому що сьогодні праця і працевлаштування, створення нових робочих місць, є у нас коштовним задоволенням. А що в першу чергу роблять підприємці, коли вони розуміють, що втрачають свою конкурентоздатність? Вони скорочують робочі місця. Тому потрібна реальна масштабна реформа єдиного соціального внеску, можливо, його об’єднання з податком на доходи фізичних осіб, внутрішній перерозподіл, зменшення спільного навантаження. Праця і створення робочих місць мають вітатися, а не каратися.

Отже, усе це – першочергові кроки.

– Чи полегшить життя підприємців зона вільної торгівлі з ЄС та відкриття кордонів? Які нові можливості отримає бізнес?

– Навколо відкриття кордонів існує багато міфів. Свобода пересування, яка досягається через скасування візового режиму, насправді не знімає обмеження на перебування в іншій країні, не знімає необхідності отримувати дозвіл на працевлаштування. Тобто, наївним є уявлення, що якщо буде безвізовий режим, то можна буде поїхати у Європу і залишитися там надовго без жодного оформлення свого перебування. Повноправними членами ЄС від скасування візового режиму ми не стаємо.

Але це створює для нас кращі можливості більше дізнатися про європейські юрисдикції, зав’язати нормальні ділові стосунки – їздячи, навчаючись, спілкуючись, знаходячи партнерів, відвідуючи різноманітні виставки, пропонуючи свою продукцію. Для українського бізнесу зараз дуже важливо розширити свої горизонти. Ми сидимо, як у мушлі, і бачимо лише свій внутрішній ринок. Безумовно, важливо шукати виходи на зовнішні ринки, особливо у високорозвинених платоспроможних європейських країнах. Це почне розвивати внутрішній ринок, сприятиме створенню у себе додаткових робочих місць. А якщо бізнес прекрасно експортує свою продукцію, отримує високі прибутки, то він тут і залишатиметься, тут купуватиме продукти, тут будуватиме житло…

Дуже добре, що сьогодні розширенням горизонтів займаються різні спілки і підприємців, і роботодавців. Усі розуміють, що український бізнес треба просунути на європейські ринки.

– Які галузі українського бізнесу будуть розвиватися найкраще, куди прийде найбільше інвестицій?

– Я абсолютно, на всі 100% переконана, що це будуть якісь інноваційні галузі. Індустріальний період давно закінчився, і не варто сподіватися, що великі інвестиції можуть прийти у базові індустріальні галузі, такі як вуглевидобування чи щось подібне. Хіба що газовидобування може привабити великі інвестиції, але це макроструктурні проекти, тому вони не будуть показовими. А от інноваційні галузі можуть очікувати на інвестиції. Причому, приходити вони будуть не лише у вигляді грошей, а й у вигляді нових технологій, нових підходів.

Руслана Чечуліна, Київ. 14:16 06.09.2015