Позиція ДРС щодо можливості складення протоколів про адміністративне правопорушення (видача дозвільним органом документа дозвільного характеру, необхідність одержання якого не встановлена законом)

У зв’язку зі зверненнями представників об’єднань підприємців, бізнес-асоціацій та громадськості до Державної регуляторної служби України із запитанням про те, чому ДРС не складає протоколів про адміністративне правопорушення, передбачене абзацом дев’ятим частини першої статті 166-10 Кодексу України про адміністративні правопорушення (видача дозвільним органом документа дозвільного характеру, необхідність одержання якого не встановлена законом) фахівці ДРС сформулювали позицію щодо цього питання.

На їхню думку, поєднання статті 166-10 Кодексу України про адміністративні правопорушення та Закону України Закону України «Про Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності» нівелює таке правопорушення, як видача дозвільним органом документа дозвільного характеру, необхідність одержання якого не встановлена законом.

Законом України «Про Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності» визначено, що лише ті документи, які внесені до переліку, є документами дозвільного характеру. Тому документи, які інколи винаходять місцеві ради, мають ознаки документів дозвільного характеру, але за визначенням цього закону не є такими, то і притягнення до відповідальності чиновників відповідно до вищезазначеної статті за їх видачу неможливе.

Вихід ДРС вбачає у коригуванні визначення такого виду правопорушення у Кодексі України про адміністративні правопорушення. Необхідно ввести у законодавство поняття «документ, що має ознаки документа дозвільного характеру» та, відповідно, запровадити відповідальність за видачу документів, що мають ознаки дозвільних, але які не передбачені Законом України «Про Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності». Однак це потребує внесення змін до законів.

Позиція ДРС щодо можливості складення протоколів про адміністративне правопорушення, передбачене абзацом дев’ятим частини першої статті 166-10 Кодексу України про адміністративні правопорушення (видача дозвільним органом документа дозвільного характеру, необхідність одержання якого не встановлена законом)

Одним із основних принципів державної політики з питань дозвільної системи у сфері господарської діяльності, закріплених у статті 3 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» (далі – Закон про дозвільну систему), є принцип відповідальності посадових осіб дозвільних органів, адміністраторів та суб’єктів  господарювання  за порушення вимог законодавства з питань видачі документів дозвільного характеру.

Статтею 10 Закону про дозвільну систему встановлено, що керівники дозвільних органів, посадові особи цих органів, які відповідно до законодавства мають повноваження приймати рішення з питань видачі документів дозвільного характеру, несуть відповідальність за порушення вимог законодавства про дозвільну систему у сфері господарської діяльності у порядку, встановленому законом.

Зокрема, адміністративна відповідальність посадових осіб дозвільних органів за порушення вимог законодавства з питань видачі документів дозвільного характеру встановлена статтею 166-10 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП).

У чинній редакції частина перша цієї статті передбачає дев’ять складів правопорушення, за які встановлюється адміністративна відповідальність.

Однак, протокол про адміністративне правопорушення може бути складено не за усіма передбаченими частиною першою статті 166-10 КУпАП складами.

Зокрема, абзацом дев’ятим частини першої статті 166-10 КУпАП адміністративна відповідальність встановлюється за видачу дозвільним органом документа дозвільного характеру, необхідність одержання якого не встановлена законом.

Ознаки зовнішнього прояву вказаного правопорушення й об’єктивні умови його здійснення (об’єктивна сторона) полягає у видачі документа дозвільного характеру, необхідність одержання якого не встановлена законом.

За визначенням, наведеним у частині першій статті 1 Закону про дозвільну систему, документом дозвільного характерує дозвіл, висновок, рішення, погодження, свідоцтво, інший документ в електронному вигляді (запис про наявність дозволу, висновку, рішення, погодження, свідоцтва, іншого документа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань), який дозвільний орган зобов’язаний видати суб’єкту господарювання у разі надання йому права на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності та/або без наявності якого суб’єкт господарювання не може проваджувати певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності.

Згідно із вимогами статті 4 Закону про дозвільну систему необхідність одержання документів дозвільного характеру та їх види, дозвільний орган, уповноважений видавати документ дозвільного характеру, визначаються виключно законами.

 Приписами Закону України «Про Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності», крім затвердження власне Переліку документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності (далі -Перелік), визначено, що встановлення інших видів документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності може здійснюватися шляхом внесення відповідних змін до цього Закону; необхідність одержання документів дозвільного характеру, встановлена законами, виникає виключно після внесення таких документів до Переліку.

Іншими словами, до того часу, поки документ, який визначається законом, що регулює відповідну сферу господарської діяльності, необхідний для здійснення суб’єктом господарювання певних дій щодо здійснення ним господарської діяльності або видів господарської діяльності, не внесений у Перелік, він не вважається документом дозвільного характеру і отримання його не вимагається.

Проте, існують ситуації, за яких, зокрема, органами місцевого самоврядування приймаються рішення, що передбачають отримання документів, які мають ознаки документів дозвільного характеру, але формально до таких документів їх віднести не можна (наприклад, різного роду дозволи на торгівлю (розміщення об’єктів торгівлі), дозволи на розміщення тимчасових споруд (МАФів) тощо).

Оскільки вказані випадки не охоплюються статтею 166-10 КУпАП, а саме абзацом дев’ятим її першої частини, то за сукупністю ознак вони не становлять об’єктивну сторону цього правопорушення. Складення протоколу про адміністративне правопорушення у відношенні посадових осіб, які допускають такі дії, неможливе.

*     *     * 

Довідково: Державною регуляторною службою України, Державною службою України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва або іншими центральними органами виконавчої влади, посадові особи яких були уповноважені складати протоколи про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 166-10 КУпАП, протоколи про видачу дозвільним органом документа дозвільного характеру, необхідність одержання якого не встановлена законом, не складались.

 Додатково зазначаємо, що висловлена ДРС позиція не встановлює норм права і має лише інформаційний характер.