Рішення від 02 грудня 2013 року № 18 «Про необхідність усунення порушень принципів державної регуляторної політики згідно з вимогами Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» Міністерством аграрної політики та продовольства України»

ДЕРЖАВНА СЛУЖБА УКРАЇНИ З ПИТАНЬ РЕГУЛЯТОРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМНИЦТВА

РІШЕННЯ

від 02 грудня 2013 року № 18

Про необхідність усунення порушень принципів державної регуляторної політики згідно з вимогами Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» Міністерством аграрної політики та продовольства України

Відповідно до статті 30 Закону України від 11.09.2003 «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» (далі – Закон) Державна служба України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва здійснила експертизу наказу Міністерства аграрної політики від 15.06.2004  № 228 (далі – Наказ) «Про затвердження Технічного регламенту зернового складу» (далі – Регламент) та встановила наступне.

Відповідно до пункту 1 Регламенту він є одним з основних документів для організації державного регулювання ринку зерна в Україні, зокрема сертифікації послуг зернових складів із зберігання зерна та продуктів його переробки, і поширюється на юридичні особи, що мають на праві власності зерносховища, на власників зерна, органи сертифікації послуг зернових складів, на інші суб’єкти підприємницької діяльності, що діють на ринку зерна безпосередньо і через посилання містить обов’язкові для виконання вимоги до зернового складу, що надає послуги із зберігання зерна та продуктів його переробки власникам зернових, зернобобових, олійних культур та насіння.

Разом з тим, за результатами проведеної експертизи Наказу встановлено, що він має ознаки регуляторного акта відповідно до визначень, наведених у статті 1 Закону, а також з урахуванням вимог статті 3 цього Закону.   

Так, підпункт 6.6.3. Регламенту встановлює, що у разі незгоди представника організації, що доставила зерно, чи матеріально відповідальної особи зернового складу з даними аналізу, зробленого лабораторією, у їхній присутності повинен бути зроблений повторний аналіз, а при незгоді з повторним аналізом зразок направляється у добовий термін для аналізу в лабораторію Держконтрольсільгосппроду або передається для аналізу уповноваженому співробітнику Держконтрольсільгосппроду, якщо він є на підприємстві. Результат аналізу, виконаного Держконтрольсільгосппродом, є остаточним.

Підпунктом 7.1.6.2. Регламенту встановлена вимога щодо звітування зернового складу в установленому порядку перед Державним підприємством “Держреєстри України” про використання складських документів на зерно.  

Підпунктом 8.5. Регламенту встановлено, що після проведення розрахунків фактичну нестачу порівнюють з виправданою, а різницю записують в акт зачистки за формою N 30 або N 30-а.

Акт зачистки в трьох примірниках підписують члени комісії і пред’являють уповноваженій посадовій особі Держконтрольсільгосппроду України (хлібної інспекції області) для перевірки та затвердження начальником хлібної інспекції області.

Тобто, вищезазначені норми Регламенту спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб’єктами господарювання, а також встановлюють вимоги до суб’єктів господарювання щодо проведення обов’язкових погоджень, аналізів, експертиз, обстежень, випробувань тощо за допомогою третіх осіб.

З вищеприведеного випливає висновок, що питання прийняття Наказу та його дії слід розглядати у контексті Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».   

Водночас, статтею 1 Закону України від 01.12.2005 № 3164-IV «Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності» визначено, що технічний регламент – закон України або нормативно-правовий акт, прийнятий Кабінетом Міністрів України, у якому визначено характеристики продукції або пов’язані з нею процеси чи способи виробництва, а також вимоги до послуг, включаючи відповідні положення, дотримання яких є обов’язковим.

Тобто, відповідно до прийнятого у 2005 році Закону України «Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності» (стаття 14) Кабінет Міністрів України затверджує технічні регламенти, якщо їх не затверджено законом, та плани заходів щодо їх застосування.

Пункт 3 Прикінцевих положень містить зобов’язання міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади забезпечити приведення їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом, що не було виконано.  

Крім того, статтею 25 Закону України «Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності» визначена вимога щодо перегляду робочою групою протягом п’ятирічного строку з дня їх опублікування в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України» прийнятих технічних регламентів, що не було зроблено.

Таким чином, на даний час відсутні правові підстави щодо дії Регламенту, затвердженого Наказом.

Водночас, аналіз законодавства та звернень суб’єктів господарювання щодо існуючої в Україні практики свідчить про наявність істотних недоліків у регулюванні питання обов’язковості сертифікації та її процедур. Зокрема, в Україні:

1. сертифікація застосовується до всіх зернових складів, які надають послуги із зберігання зерна та продуктів його переробки. Зокрема, сертифікація обов’язкова навіть у випадках, коли зернові склади не видають простих та подвійних складських свідоцтв на зерно;
2. сертифікація відбувається суто за технічними параметрами діяльності зернових складів, які встановлено Регламентом. При цьому не враховується фінансова стійкість зернових складів. Для суб’єктів господарювання фінансового сектору відсутність підтвердження належного фінансового стану зернових складів значно зменшує привабливість складських свідоцтв як можливого інструменту застави;
3. Регламент є занадто розпорядчим та детальним навіть у питаннях, що не мають прямого відношення до гарантування належних умов зберігання зерна. Наприклад, пункт 5.3.1 Регламенту («Автомобільні проїзди») встановлює норми ширини проїзду 3,5 м при односторонньому та 6,0 м при двосторонньому русі транспорту, що, в свою чергу, не впливає на здатність зернового складу повернути зерно, здане йому на тимчасове зберігання. Це надає можливості для зловживань та тиску з боку контролюючих органів та, як наслідок, стимулює перетворення сертифікації на формальність. Натомість, у прикладі із шириною автомобільних проїздів, вимога щодо відповідності ширини проїздів габаритам транспорту (без цифрового навантаження), могла б значно звузити спектр можливих зловживань;
4. сертифікація вимагає здійснення перевірки та контролю умов роботи зернових складів, яка вже й так здійснюється низкою державних органів, які, в свою чергу, незалежно від Держсільгоспінспекції України видають відповідні дозвільні документи та перевіряють (контролюють) дотримання умов їх видачі. Таким чином, має місце дублювання функцій Держсільгоспінспекції України та інших державних органів.

Зокрема, абзац п’ятий пункту 14 «Порядку видачі сертифіката відповідності послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки», затвердженого   постановою   Кабінету   Міністрів   України   від    02.12.2009

№ 1294, вимагає від Держсільгоспінспекції України проведення під час сертифікації перевірки дозвільної та іншої документації. В той же час, зерновий склад для здійснення своєї діяльності, крім інших дозволів, повинен мати: 1) дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки; 2) дозвіл та ліміти на утворення та розміщення відходів тощо. Зазначені дозволи видають та, відповідно, контролюють умови їх отримання відповідні (профільні) дозвільні органи: Державна служба гірничого нагляду та промислової безпеки України, Міністерство екології та природних ресурсів України. Тому, питання охорони праці чи питання обсягів та утилізації відходів додатково не повинно бути предметом контролю ще одного державного органу в особі Держсільгоспінспекції України. На стан збереження зерна це не впливає.   

Ситуація, яка є аналогічною наведеному прикладу, має місце і по інших дозвільних документах.

За таких обставин, сертифікація послуг зернових складів дублює те, що перевіряє (контролює) ціла низка інших органів влади. Сертифікація також не виконує покладеної на неї первісної функції. Наявність у зернового складу сертифікату відповідності не надає гарантій та не означає наявність у складу можливостей повернення зерна та/або виплати його вартості внаслідок крадіжок, псування, пошкодження або неправомірних дій самих зернових складів тощо.

В той же час, зернові склади повинні отримувати його щороку та, відповідно, нести додаткове фінансове навантаження для його отримання. 

На підставі викладеного, враховуючи зміни у законодавстві, Держпідприємництво України робить висновок, що Наказ та положення Регламенту, затвердженого Наказом, не відповідають вимогам діючого законодавства у зазначеній сфері та їх дія порушує такі обов’язкові принципи державної регуляторної політики, передбачені статтею 4 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», як:

          адекватність – відповідність форм та рівня державного регулювання господарських відносин потребі у вирішенні існуючої проблеми та ринковим вимогам з урахуванням усіх прийнятних альтернатив;  

          ефективність – забезпечення досягнення внаслідок дії регуляторного акта максимально можливих позитивних результатів за рахунок мінімально необхідних витрат ресурсів суб’єктів господарювання, громадян та держави, а також вимогам статті 5 Закону в частині недопущення прийняття регуляторних актів, які є непослідовними або не узгоджуються чи дублюють діючі регуляторні акти.

Керуючись частиною третьою статті 27 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», Державна служба України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва

                                   вирішила:

         запропонувати Міністерству аграрної політики та продовольства України визнати таким, що втратив чинність наказ Міністерства аграрної політики від 15.06.2004  № 228 «Про затвердження Технічного регламенту зернового складу», оскільки його норми не відповідають вимогам діючого законодавства та принципам державної регуляторної політики.

Рішення Державної служби України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва про необхідність усунення порушень принципів державної регуляторної політики підлягає виконанню у двомісячний строк з дня прийняття такого рішення.

Виконання цього рішення уповноваженого органу передбачає підготовку проекту акта про втрату чинності регуляторного акта, щодо якого було прийнято рішення.

У разі підготовки проекту акта про втрату чинності регуляторного акта, щодо якого було прийнято відповідне рішення, цей проект подається у встановленому Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» порядку на погодження до уповноваженого органу не пізніш як за п’ять робочих днів до закінчення строку виконання відповідного рішення уповноваженого органу. У разі прийняття уповноваженим органом рішення про погодження проекту рішення уповноваженого органу про необхідність усунення порушень принципів державної регуляторної політики вважається виконаним.

Рішення уповноваженого органу про необхідність усунення порушень принципів державної регуляторної політики може бути оскаржено до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері економічного розвитку, протягом десяти робочих днів з дня одержання органом виконавчої влади відповідного рішення.

У разі невиконання рішення уповноваженого органу про необхідність усунення порушень принципів державної регуляторної політики або не оскарження цього рішення органом виконавчої влади протягом встановленого в цьому Законі строку дія регуляторного акта, щодо якого було прийнято відповідне рішення, зупиняється наступного дня з дня закінчення строку для виконання такого рішення.

Подання скарги щодо рішення Державної служби України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва не зупиняє дії цього рішення.