Рішення від 13.12.2013 року № 19 «Про необхідність усунення порушень принципів державної регуляторної політики згідно з вимогами Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» Міністерством інфраструктури України»

ДЕРЖАВНА СЛУЖБА УКРАЇНИ З ПИТАНЬ РЕГУЛЯТОРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМНИЦТВА

РІШЕННЯ

від    13.12.2013 року № 19

Про необхідність усунення порушень принципів державної регуляторної політики згідно з вимогами Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» Міністерством інфраструктури України

На виконання вимог Закону України від 11.09.2003 р. № 1160-IV «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» (далі – Закон), виходячи з повноважень, визначених статтею 30 Закону, та на підставі звернень суб’єктів господарювання Державна служба України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва здійснила експертизу  наказу  Міністерства   інфраструктури   України   від   05.06.2013

№ 348 «Про затвердження Правил надання послуг у морських портах України», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 серпня 2013 р. за № 1401/23933 (далі – Наказ), та встановила наступне.

Правила надання послуг у морських портах України (далі – Правила) регулюють відносини, пов’язані з наданням послуг у морських портах та на підходах до них з вантажно-розвантажувальних робіт, обслуговування суден, пасажирів та транспортних засобів, а також з наданням інших послуг, що звичайно надаються в морських портах у частині, що стосується зобов’язань за міжнародними договорами України відповідно до статті 19 Закону України “Про морські порти України”, та встановлюють вимоги до виконання технологічних процесів з урахуванням особливостей роботи в морських портах, а також є обов’язковими для виконання портовими операторами, операторами терміналу, вантажовідправниками, вантажоотримувачами, судновласниками, вантажовласниками, перевізниками, їх представниками та іншими особами, які користуються послугами, передбаченими законодавством, та надають їх у морських портах України.

При цьому слід зауважити, що практичне застосування Правил виявило низку недоліків та деякі протиріччя.

Так, статтею 15  Закону України «Про морські порти України» (далі – Закон про порти) визначена мета, з якою створено Адміністрацію морських портів України, та чітко окреслений вичерпний перелік її функцій.

В той же час Правилами Адміністрації морського порту (філіям Адміністрації морських портів України) надані невластиві їй повноваження щодо регулювання діяльності суб’єктів господарювання у морському порту, не пов’язані з реалізацією повноважень, визначених статтею 15 Закону про порти.

При цьому, жодним нормативно-правовим актом вищої юридичної сили не передбачені повноваження адміністрацій морських портів, зокрема щодо узгодження з ними замовником ввезення та вивезення з морського порту вантажів (п. п. 4.1, 4.2, 13.4 Правил); право проведення адміністрацією порту контролю за дотриманням портовими операторами цих Правил (п. 7.4 Правил).

Водночас, частиною 3 статті 19 Закону про порти визначений перелік послуг, які надаються виключно державними підприємствами, установами та організаціями, до якого не входять вищезазначені.  

Крім того, відповідно до частини 2 статті 19 Закону про порти центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах морського і річкового транспорту, затверджуються правила надання послуг у морському порту в частині, що стосується зобов’язань за міжнародними договорами України.

Отже, за змістом вказаної статті Закону про порти Правилами мають регулюватись виключно публічні-правові відносини, що виникають за міжнародними договорами України, в той же час Правила містять правові норми, які регулюють приватно-правові відносини, що виникають в морських портах України між учасниками транспортного процесу при наданні послуг з виконання вантажно- розвантажувальних робіт, завезенні вантажів, прийманні вантажу та оформленні приймання вантажу портовим оператором, вивезенні вантажів, здаванні (виданні) вантажів та оформленні здавання (видання) вантажів портовим оператором, наданні послуг з обслуговування суден у морських портах України та на підходах до них, обліку вантажів портовим оператором та ін.

Тобто деякі положення Правил не відповідають вимогам статті 19 Закону про порти, оскільки безпідставно поширюють повноваження адміністрації морського порту на питання господарської діяльності в морському порту, не пов’язані із зобов’язаннями за міжнародними договорами України.

Крім того, надання адміністрації морського порту адміністративних повноважень, які не пов’язані з цілями, визначеними в статті 15 Закону про порти, є прямим порушенням вимог вказаної статті Закону про порти, оскільки жодне зі згаданих вище адміністративних повноважень адміністрацій морських портів не стосується цілей, для яких створено адміністрацію морських портів України.      

Вищезазначені норми Правил обмежують права та свободи підприємницької діяльності, визначені статтей 43, 44 Господарського кодексу України, насамперед, право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, право вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності, право самостійного формування підприємцем програми діяльності, право самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності.

Таким чином, за підсумками практичного застосування Наказу виявлено, що обмеження вказаних прав та свобод проявляються в тому, що підприємницька діяльність портових операторів (операторів терміналів) (в тому числі під час ввезення та вивезення вантажів; виконання швартових операцій; визначення порядку, регламентів, технологічних схем та умов виконання робіт; встановлення порядку обліку вантажів; обов’язковість застосування інформаційної системи портового співтовариства) здійснюється під не передбаченим законом наглядом та контролем адміністрації порту, що, в свою чергу, унеможливлює вільне здійснення господарської діяльності портовими операторами (операторів терміналів),створює перешкоди в організації, здійсненні підприємництва в цій галузі та в його розвитку, створює організаційну залежність суб’єктів господарювання від державного підприємства.

На підставі викладеного, Держпідприємництво України робить висновок, що Наказ та положення Правил, затверджених Наказом, не відповідають вимогам діючого законодавства у зазначеній сфері та їх дія порушує такі обов’язкові принципи державної регуляторної політики, передбачені статтею 4 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», як:

адекватність – відповідність форм та рівня державного регулювання господарських відносин потребі у вирішенні існуючої проблеми та ринковим вимогам з урахуванням усіх прийнятних альтернатив;  

ефективність – забезпечення досягнення внаслідок дії регуляторного акта максимально можливих позитивних результатів за рахунок мінімально необхідних витрат ресурсів суб’єктів господарювання, громадян та держави;            

збалансованість – забезпечення у регуляторній діяльності балансу інтересів суб’єктів господарювання, громадян та держави.

Керуючись частиною третьою статті 27 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», Державна служба України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва

                                   вирішила:

запропонувати Міністерству інфраструктури України визнати таким, що втратив чинність, наказ від 05.06.2013 № 348 (далі – Наказ, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15 серпня 2013 р. за № 1401/23933) «Про затвердження Правил надання послуг у морських портах України», оскільки його норми не відповідають вимогам діючого законодавства та принципам державної регуляторної політики.

Рішення Державної служби України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва про необхідність усунення порушень принципів державної регуляторної політики підлягає виконанню у двомісячний строк з дня прийняття такого рішення.

Виконання цього рішення уповноваженого органу передбачає підготовку проекту акта про втрату чинності регуляторного акта, щодо якого було прийнято рішення.

У разі підготовки проекту акта про втрату чинності регуляторного акта, щодо якого було прийнято відповідне рішення, цей проект подається у встановленому Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» порядку на погодження до уповноваженого органу не пізніш як за п’ять робочих днів до закінчення строку виконання відповідного рішення уповноваженого органу. У разі прийняття уповноваженим органом рішення про погодження проекту рішення уповноваженого органу про необхідність усунення порушень принципів державної регуляторної політики вважається виконаним.

Рішення уповноваженого органу про необхідність усунення порушень принципів державної регуляторної політики може бути оскаржено до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері економічного розвитку, протягом десяти робочих днів з дня одержання органом виконавчої влади відповідного рішення.

У разі невиконання рішення уповноваженого органу про необхідність усунення порушень принципів державної регуляторної політики або не оскарження цього рішення органом виконавчої влади протягом встановленого в цьому Законі строку дія регуляторного акта, щодо якого було прийнято відповідне рішення, зупиняється наступного дня з дня закінчення строку для виконання такого рішення.

Подання скарги щодо рішення Державної служби України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва не зупиняє дії цього рішення.