Визначення терміну “Регуляторний акт”

05.10.2012

Визначення терміну «регуляторний акт» наведено в Законі «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» /далі – Закон/ і має два трактування.

Відповідно до статті 1 Закону регуляторний акт – це:

перше – прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб’єктами господарювання;

друге – прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб’єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом.

Отже, законодавчо закріплено, що регуляторним актом може визнаватись як нормативно-правовий акт, так й інший офіційний письмовий документ, який відповідає певним ознакам.

Особливу увагу при визначенні акта регуляторним слід звертати на відносини, що є предметом регулювання цього акта.

Так, сфера дії Закону включає в себе:

·   господарські відносини;

· адміністративні відносини – відносини між регуляторними органами та суб’єктами господарювання та/або між іншими органами державної влади та суб’єктами господарювання.

Господарський кодекс наступним чином визначає сферу господарських відносин – господарські відносини виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання, а також між суб’єктами господарювання та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарський кодекс розрізняє наступні види господарської діяльності:

·   підприємництво – це господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку;

·   некомерційна господарська діяльність – цегосподарська діяльність, що здійснюється без мети одержання прибутку.

Слід наголосити, що державна регуляторна політика охоплює всі сфери та галузі, у яких можливе здійснення господарської та підприємницької діяльності, не забороненої законами України, та засоби державного регулювання такої діяльності, у яких держава будь-яким чином встановлює правила поведінки для суб’єктів господарювання.

Основними засобами регулюючого впливу держави є, зокрема:

·    правила та процедури щодо входження на ринок і виходу з нього суб’єктів господарювання, їх створення та ліквідації;

·    ліцензування певних видів господарської діяльності;

·    дозвільна система на провадження певного виду господарської діяльності;

·    правила та процедури, що регламентують певні види господарської діяльності, які не підпадають під дозвільну систему на провадження певного виду господарської діяльності;

·    правила щодо обсягу та процедур подачі обов’язкової звітності;

·    тарифне і нетарифне регулювання;

·    організація державного контролю за господарською діяльністю;

·    отримання погоджень від органів державної влади або третіх осіб.

Таким чином, регулюючий вплив держави на діяльність суб’єктів господарювання поширюється на всі правовідносини між суб’єктами господарювання, які мають місце в законодавчо регульованій сфері, а також охоплює собою адміністративні відносини між ними та органами влади під час реалізації прав та обов’язків, передбачених актами законодавства, нормативними та нормативно-правовими актами.

Разом з тим, не відносяться до категорії регуляторних актів:

·         постанови Верховної Ради України;

·         деякі акти Національного банку України;

·         акти Рахункової палати, Центральної виборчої комісії та Національної служби посередництва і примирення;

·     стандарти, кодекси усталеної практики, технічні умови (за винятком, коли положення цих документів мають обов’язковий характер та встановлюють вимоги до суб’єктів господарювання щодо проведення обов’язкових погоджень, аналізів, експертиз, обстежень, випробувань тощо за допомогою третіх осіб);

·       санітарні норми, державні норми і правила у сфері містобудування, у тому числі державні будівельні норми, державні норми і правила пожежної безпеки, у тому числі загальнодержавні, міжгалузеві, галузеві нормативні акти з питань пожежної безпеки, державні міжгалузеві та галузеві нормативні акти про охорону праці, норми, правила і стандарти з ядерної та радіаційної безпеки, нормативні документи з метрології, затверджені центральними органами виконавчої влади, фармакопейні статті, акти Державної Фармакопеї України, технологічні регламенти виготовлення лікарського засобу (за винятком, коли положення цих документів мають обов’язковий характер та встановлюють вимоги до суб’єктів господарювання щодо проведення обов’язкових погоджень, аналізів, експертиз, обстежень, випробувань тощо за допомогою третіх осіб);

·       акти, прийняті з питань запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного, надзвичайного стану, оголошення зони надзвичайної екологічної ситуації, а також з питань мобілізації та демобілізації;

·         акти, що містять державну таємницю України;

·         акти, що містять індивідуально-конкретні приписи (за винятком актів, у яких одночасно містяться нормативні та індивідуально-конкретні приписи);

·         акти, якими доводяться до відома рішення органів, які є вищестоящими по відношенню до органів, які приймають ці акти.